22 травня 1861 року відбулося перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

   Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого справжнім і щирим батьком усього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів упрягся люд. 

 «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», - згадує сучасник. Везли чоловіки, а потім навіть дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув.